Енциклопедія російського життя PDF Друк E-mail
Контент - Статті

Десятки метушливих глядачів тільки й встигали влаштовуватись на підлозі сцени театру ім. Леся Курбаса в останні хвилини до початку авторської зустрічі з однією із кращих письменниць Росії Тетяни Толстої у рамках Львівського форуму видавців. «Шановні, друга голова в мене точно не виросте», – запевняла письменниця найпалкіших фотокореспондентів. Атмосфера відрізнялась особливою відкритістю, взаємоповагою та блискавичним гумором. А ще - непередбачуваністю!

 

– Доброго дня. Я залишу біля Вас диктофон, якщо Ви не проти…

– Так. Звісно. Який у Вас дивовижний шарф! Де придбали?

– Дякую… Цього року подорожувала Італією…

– Чудо! Я бачила, звісно, багато різних шарфів найцікавіших відтінків, але цей сірий колір надзвичайно привабливий і Вам дуже пасує…

Саме так відбулось моє знайомство з письменницею, яка чудово поєднує ролі прозаїка, публіциста, телеведучої та кулінара! Її характерні риси – це сміливість та свавілля як сплетіння природності та інтелігентності. Неперевершена впевненість у своєму праві на висловлювання власних поглядів на буття, на людей, на мистецтво… Романи Тетяни Толстої – особливе слово у новій російській прозі. Її статті, розповіді виглядають особливо артистично, враховуючи те, що магію мовних образів та стилістичних авторських знахідок відчути нині стає усе складніше. Неперевершена, подекуди своєрідна мова віртуозно поєднується з блискавичним гумором, нагадуючи гру…Вона не потребує жодного антуражу для написання, вважає прозу (на відміну від поезії) срібного століття поганою, не розуміє, як можна писати один роман на двох і з принципу не дивиться кіно на свої розповіді. Вона визнає й те, що інколи їй хочеться відчути себе цілковитою кретинкою, відсторонитись від численних компліментів про свій інтелект…

«Я дуже радію, коли бачу людей, розумніших за себе. Спілкуватися з рівним тобі - добре, та як підтягнути себе вище? Тільки якщо поряд людина, яка є розумнішою за тебе, можна нарешті зробити ще один крок уверх!»

Крок уверх. А як важливо потім не зашпортатись і не зробити два кроки назад… Особливо, коли публіка шукає дисонанс у поглядах та діях відомої особистості.

– Чи має письменник бути справжнім графоманом, щоб стати успішним й отримувати насолоду від прикладання слова до слова, записування на папірцях? Чи вважаєте Ви себе графоманом?

– У даному контексті, ні. Але письменник свою справу повинен любити. І якщо періодично собі не нагадувати про це, не вимальовувати, всередині тебе перекосить, розірве й будеш виношувати цю отруту, доки не відторгнеш її у вигляді тексту. Тоді настає тимчасове полегшення. Це не графоманія, а інший вид божевілля.

– Одна з основних ліній у Ваших творах – боротьба з нерозумністю, яка проникла у суспільство, медіа, телебачення, політику. «Школа лихослів’я» є також своєрідною інтелектуальною опозицією. А от «Хвилина слави» - дещо неформатний для Вас проект. Чи не так?

– Від слова «зірка» мене нудить, від слова «VIP» – стріляю від стегна. А це – народний балаган: жінка з бородою, чоловік з трьома цицьками – фрікі, які з’їжджаються з усієї країни, щоб показати свій талант. У час, коли й телебаченню, й політикам на нас начхати, приємно помітити, що в цей проект просочується щось людське. Та як завжди, це «людське» має дві сторони. Умови конкурсу доволі жорсткі (зі 150 учасників лише один отримає свій мільйон), згодом настає звіряча конкуренція, й ті, кому відмовляєш, починають ненавидіти всіх на світі. Тому комусь співчуваєш, за когось радієш – це нормально.

– Ви є своєрідним уособленням інтелігенції у суспільстві. Разом з тим, у блозі активно використовується ненормативна лексика. Ви вважаєте культуру лаяння корисною частиною культури?

– Безумовно, так. Культура повинна складатися з позитиву та негативу. І пропорція залежить саме від того, що ми робимо. У різних жанрах вона різна, тому в процесі написання намагаєшся робити суміш. Але лайка заради лайки – це жахливо, оскільки там мало зображальних засобів. Справжній письменник, як і будь-яка істота, складається з дуже багатьох протиставлень, одна з них – вміти визначити пропорції хіміну та цукру. Взагалі, питання про інтелігенцію є винятково плутаним та складним, оскільки всі розуміють під цим різне. Варто розмежовувати поняття свободи та інтелігентності. Чому інтелігентна людина не може матюкатися? Чому за те, що може робити будь-який селянин, працівник, інтелігенту ладні відрізати язика? Тим паче, що людина інтелігентна вміє керувати цією мовою й використовує мат як сильний засіб. Складно уявити, щоб люди не додавали перець й прянощі до страв. Звісно, сам перець ніхто не їстиме, а от приправити ним в певних пропорціях навіть необхідно! Я колись сказала: «Уряд не має бути інтелігентним, уряд має бути ефективним». Протягом усього радянського життя уряд гнобив інтелігенцію, а тепер він сам хоче буде інтелігентним! А чи можливо не сідати на обидва стільці? Нехай уряд керує, а ми вже будемо інтелігентами!

– Ви – пристрасний читач. Кому належать Ваші читацькі симпатії?

– Це неминуче російська класика. В сучасній літературі я не знайшла того, що мені треба. Письменники часто не знають, що хочуть висловити. А класика – це глибини. Це й Лєв Толстой, і Чехов з Гоголем. Нещодавно перечитала багато творів Тургенєва, й виявилось, що мені його важко читати: трапляються неймовірної глибини й краси пасажі, але вони губляться у якійсь літературщині.

– Помітно, що кулінарія – також не менш значуща частина вашого життя…

– Хоча я готую з дикою швидкістю й не відомо, для кого, люблю пекти кекси та пироги. Кулінарія – височенний ступінь творчості! Можна знати продукти, але треба ще й їх відчувати. А моєю улюбленою стравою є шматок бородинського хліба з маслом та твердим сиром з великими дірками, а ще запашна міцна кава. Все решта можу віддати, але вранці саме це просто необхідно!

– Якщо б Ви мали можливість обрати між життям у майбутньому та у минулому, який би це був час?

– Жодна хвилина, що минула, вже не повернеться, й відносишся до неї з ностальгією. Звісно, є декілька періодів, які для мене надзвичайно цікаві. Зокрема, це час розп’яття Христа. Коли, як, що насправді відбувалось тоді? Якби мала режисерські здібності, зняла б про цю містичну подію, яка була б окреслена іншими людьми, самого розп’яття не було б, окрім пліток, фільм. Неможливо Бога чи сина Божого зобразити. Треба знімати так, ніби ти ніколи цього не бачив. Не знаю, хто з відомих мені режисерів міг би втілити моє бачення. До речі, сучасне кіно не люблю – надкусиш та плюнеш.

– Таке враження, що Вас нічим не здивуєш…

– Чому ж? Просто я померла, коли мені було 18 років. Назад стрибнула в останню мить, у життя. Я бачила, що там нічого не обривається - це перехід. Це прояснення, відвертості, які я не можу описати. Це складний досвід, який не передати словами однозначно. Та з того моменту я усвідомила, що життя для людини не закінчується, вона просто стає іншою. Ми її не побачимо, тому й плачемо. З досвідом починаєш розуміти багато речей. Й мені дико поталанило, що довелось померти так рано… Напевно, це щастя…

До таких слів складно щось додати. Мабуть, і не варто. Просто почитайте її книги. Романи Тетяни Толстої – це унікальне запрошення до обдумування, тому приготуйтесь до інтелектуального поєдинку із самим собою й будьте впевне-
ні – Ви отримаєте справжнє задоволення!

Олександра Цилія